Історію Вишгородського гончарного посаду, який існував у місті за часів Київської Русі, розповіли у Вишгородському історико-культурному заповіднику. Археологічні дослідження свідчать, що вже у Х–ХІ століттях тут сформувався великий осередок гончарного виробництва, площа якого сягала близько 19 гектарів.
Гончарний посад займав 19 гектарів
Вишгородський гончарний посад сформувався на межі Х–ХІ століть. Він прилягав до укріпленої частини давнього міста із півдня та заходу. Природними межами посаду були яр на півночі, дніпровська протока Коноплянка на сході та притока Дніпра Монашка з півдня і заходу. Площа гончарного посаду становила близько 19 гектарів. За даними археологічних досліджень, вона була приблизно вдвічі більшою за територію решти давнього міста. Саме тут працювали майстри, які виготовляли кераміку для Вишгорода та інших поселень регіону.
Як археологи знайшли «квартал гончарів»
Вишгородський гончарний посад відкрили у 1936–1937 роках. Перші три гончарні печі на схилах одного з ярів біля сучасної греко-католицької церкви розкопав археолог і дослідник Вишгорода Теодозій Мовчанівський. Відтоді археологи неодноразово досліджували цю територію. Знахідки дали змогу відтворити особливості роботи та побуту давньоруських гончарів. Археологи встановили, що поселення мало кілька відрізків вулиць. Один із них простягався майже на 50 метрів. Житлові та господарські комплекси були типовими: вони складалися з житла, господарських споруд і гончарних горнів.
У Вишгороді могли працювати до 300 гончарних горнів
За підрахунками науковців, одночасно у Вишгороді могло функціонувати від 250 до 300 гончарних горнів. Більшість печей археологи знаходили у зруйнованому або частково збереженому стані. Повноцінно дослідити вдалося лише понад два десятки горнів, які збереглися краще. До наших днів дійшов один гончарний горн. Саме він став основою для створення Музею давньоруського гончарства у Вишгороді. Об’єкт також включили до переліку пам’яток, позначених QR-кодами.
Вишгородську кераміку продавали далеко за межами міста
Основною продукцією вишгородських майстрів до XII століття був керамічний посуд. Через те, що глиняні вироби часто розбивалися або тріскалися, попит на них залишався стабільним. Вироби вишгородських гончарів використовували не лише місцеві жителі. Значні партії кераміки відправляли до Києва та інших навколишніх поселень. Про зв’язок виробництва з князівським середовищем свідчать археологічні знахідки на території посаду. Серед них — княжі актові печаті, товарні пломби та денця горщиків із клеймами у вигляді знаків князів Рюриковичів. Знахідки також свідчать про відносно високий матеріальний статус частини давньоруських ремісників: у їхніх помешканнях знаходили імпортні та інші престижні предмети.
Від посуду до будівельної кераміки для Борисоглібської церкви
На початку XII століття спеціалізація частини вишгородських гончарів змінилася. За даними археологів, князь замовив місцевим майстрам виготовлення будівельної кераміки для спорудження Борисоглібської церкви. У горнах почали випалювати керамічні плитки для підлоги храму. Частину печей пристосували для випалювання вапна, необхідного для облицювання стін та виготовлення будівельних розчинів. Таким чином, вишгородські гончарі працювали не лише на побутовий ринок, а й виконували замовлення, пов’язані з масштабним князівським будівництвом.
Як загинув Вишгородський гончарний посад
Історія гончарного посаду обірвалася у другій чверті XII століття. За археологічними даними, поселення майже одночасно загинуло у великій пожежі. Це пов’язують із подіями 1136 року, коли, за літописними відомостями, Ольговичі разом із половцями спустошили околиці Києва до Вишгорода. Пожежа фактично припинила існування великого ремісничого осередку, який протягом кількох століть був важливою частиною економічного життя давнього Вишгорода.
За матеріалами Вишгородського історико-культурного заповідника. Дмитро Бібіков, кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Вишгородського історико-культурного заповідника.
